Як ви прийшли у сферу івент-менеджменту?
Я почала займатися заходами поступово. Спершу, сама була учасницею багатьох та і ініціаторкою. Крім того, завжди цікавилася різними видами мистецтв, і спробувавши роль учасниці мистецьких заходів, зрозуміла, що мені цікавий організаційний процес. До того ж, у мене є відповідні здібності та навички, і я їх просто застосовувала. Мені, мабуть, з дитинства подобалося домовлятися з людьми, вмовляти їх на якісь авантюри, щось разом створювати, – окрилювало відчуття, коли разом із кимось ідеш до певного естетичного результату.
Можете, будь ласка, розповісти ваш типовий робочий день, тиждень?
Мій типовий день до карантину нічим не відрізнявся від того, як він проходить зараз, тому що я переважно працюю вдома. Коли є масштабний проєкт чи захід оффлайн, то, звичайно, є зустрічі, якась біганина по місту, але я стараюся поєднувати такі зустрічі в один день, щоб вранці поїхати, і ввечері повернутися, щоб у мене була можливість, наприклад, ще забрати дитину зі школи.
Що вам подобається у вашій роботі?
У моїй роботі мені подобається можливість знайомитися з новими цікавими, перспективними у своїй професії людьми, сам процес реалізації якоїсь ідеї від початку до кінця. Найбільше кайфую від уявлення про те, як проєкт буде реалізовано. Коли настає сам момент здійснення, мені подобається насолоджуватися тим, що з цього вийшло, і реакцією людей на побачене і почуте. Як правило, це – саме те, заради чого я працюю: відчуття того, що я втілила в життя те, що хотілося – це дуже окрилює.
Чи є щось таке, що не подобається?
В Україні дуже складно бути культурним діячем/-кою: можливості, звичайно, є, але у порівнянні з Європою – у нас їх менше. Та і загалом ставлення держави та більшості населення до культури мені засмучує. Коли щоразу тобі потрібно пояснювати, навіщо ти займаєшся мистецтвом, це трохи напружує. І також не подобається те, що в деяких ситуаціях потрібно бути дуже агресивною. Коли ти працюєш (інколи і безкоштовно) заради високої ідеї мистецтва, ділишся своїм часом, зусиллями, професіоналізмом, то хочеться отримувати навзаєм таку ж відданість, таке ж відповідальне ставлення до процесу і мотивованості. Але часто, на жаль, це буває не так. Доводиться щось робити з собою і відстоювати свої кордони.
Чи стикалися ви з стереотипами у професії?
Стереотипів жодних не помічала, єдине, що мені було складно себе “переробити”: бо я людина спокійна, ніжна, лагідна, тихенько говорю, і коли люди з тобою починають працювати, це може заважати. Заважати як тобі, так і іншим людям, тому, що потрібно приймати рішення, бути доволі жорсткою, вміти відстоювати свої інтереси або інтереси свого проєкту.
З якими викликами може зіткнутися жінка, яка хоче піти таким шляхом?
Виклики, напевно, ті самі, що й у чоловіків, але чоловікам, мені так здається, простіше відстоювати бізнесові інтереси. Часом, якщо Ви – молода жінка, то на вас дивляться крізь призму “поділити на десять”. Усе, що я можу порадити, якщо ви хочете займатися заходами – це одразу набиратися мужності, відважності. Там, де чоловік може бути не досить професійним і лінивим, жінка має бути супер професіоналкою, вмотивованою, пунктуальною, вчасною, нічого не пропускати – і у цьому, звісно, є певні складнощі. Тому що жінкам чомусь менше пробачають. Може здаватися ззовні, що менеджмент подій – це суцільне свято, але насправді це важка та стресова робота.
Яке ваше життєве кредо?
Життєве кредо – не здаватися. Бо я, як Фенікс, який, навіть якщо спопеляється, відновлюється. Зараз я трошки змінила своє ставлення до роботи.У мене тепер на першому місці мої особисті інтереси і моє життя. Я би хотіла порадити всім, хто буде обирати професію, в принципі, будь яку: не ставити її над своїм життям і над собою. Щоб це не керувало вами, а ви керували цим.