Ольга Ковалевська для OFR

Фото: Ольга Ковалевська
Легенда джазу, тричі володарка Греммі та фантастична артистка Ді Ді Бріджуотер вчетверте завітала в Україну. Цього разу – на фестиваль «Джаз на Дніпрі» з новим альбомом «Memphis… Yes, I’m ready», що вийшов наприкінці 2017 року. Нам вдалося трішки поспілкуватися зі співачкою перед виступом аби дізнатися, в чому секрет її безмежного позитиву та енергії.
Розкажіть, будь ласка, докладніше про програму, з якою ви приїхали в Україну.

Я приїхала представити програму з мого останнього диску, що називається «Memphis… Yes, I’m ready» («Мемфіс… Так, я готова»). Ця музика походить із Мемфіса, Теннесі, де я народилася. Всю цю музику я слухала, коли була тінейджером, в ефірі радіостанції WDIA, яка транслювала з Мемфіса. Для мене це певний спосіб віддати належне Мемфісу, його музичній історії. Оскільки через музику його навіть називали «Соулвіль» («Місто соулу»). Віддати належне артистам, чиї пісні я реінтерпретую. І поділитися з людьми усього світу історією про місто, що, за моїми відчуттями, було недооціненим у світі музики та, можна сказати, лишилося в тіні музики Детройта, Мічіган, який був поблизу містечка Флінт, де я росла. І також це альбом, що народився із моїх досліджень власних початків. А також бажання більше дізнатися про мого батька, якого звуть Метью Геррет, і який викладав в одній із двох найважливіших шкіл у Мемфісі. Він грав на трубі і викладав музику, і він був у складі музичного департаменту у школі Манасіс. І також це для мене певна терапія, оскільки я втратила матір минулого березня. І я хотіла робити музику, яка зможе піднести мене, зробити мене щасливою, допомогти мені знайти ту юність, яку я відчула, що втрачаю, коли доглядала за матір’ю.

Чи став цей альбом для вас найважливішим з-поміж усіх інших?

Ні, я не можу цього сказати. Кожен альбом, який я робила, був важливим для мене проектом, у який я вірила на 200%, коли його робила. Я щасливий артист – я сама продюсую свої альбоми з 1993 року, з альбому “Keeping Tradition”. Тому кожен альбом, який я робила, був створений тому, що я хотіла зробити саме ту музику у той момент. І тому кожен альбом, який я робила, важливий для мене. Що я могла б сказати про альбом «Memphis… Yes, I’m ready», це те, що він мені дозволив поділитися з людьми тією музикою, яку я слухала таємно, коли була підлітком. Випуск цього альбому і виконання пісень артистів, які були важливі для мене, стало цілющим для моєї душі.

Фото: Ольга Ковалевська
Повернення до коренів?

Так, свого роду. Я називаю цю музику «Мій таємний музичний сад». Бо я слухала радіостанцію з Мемфіса WDIA, у Флінті, Мічіган, коли росла. І я могла слухати тільки дуже пізно вночі, після 11 ночі. Тому я ніколи нікому не розповідала про це.

Чому?

Тому що у мене були б проблеми. Я була підлітком, мені було 14, а я залишалася допізна, після того як мала йти спати, і слухала це радіо. І так відбувалося десь до 16 років. І зараз чудово мати можливість поділитися цією частиною себе. І сприйняття гурту, який я назвала «The Memphis Soulphony», а також людей в усьому світі, було фантастичним. Тому я збираюся зробити другий альбом цієї музики. Це буде вперше, коли я повторюватиму свою музичну концепцію, але мені дуже добре з цією музикою, мені вона подобається.

А музиканти, з якими ви приїхали, брали участь у записі диску?

Ні, це моя група для туру. Але оскільки ми провели разом більше року і стали дійсно сильним єднанням, мій наступний альбом буде з цим бендом.

Ви чотири рази були в Україні. Чи траплялися нагоди чути когось із українських музикантів? Або,
може, навіть грати?

Я ніколи не грала ні з ким з українських музикантів, не була знайома. І мені незручно казати, але я навіть не намагалася дізнатися про якихось українських музикантів. Пробачте. Чи могли б ви мені порадити щось послухати? Я була б вдячна.

Фото: Ольга Ковалевська
Так, звісно… І можливо, занадто особисте запитання. Шлях до великого успіху, як правило, не буває
легким. Який був найскладніший момент у вашій музичній кар’єрі?

Ви знаєте, у своєму віці, – зараз мені 68, – коли я озираюся на своє життя, я не думаю про труднощі, важкі моменти, які в мене були, тому що все це було набуттям досвіду. Але, мабуть, найважчим періодом були 1990-1993 роки. Тоді я жила у Парижі і підписала угоду із одним французом на випуск альбому. Цей контракт мав бути несправжнім. Я його підписала, щоб він міг укласти угоду з лейблом, що на той час називався Polydor. І після того, як це сталося і він підписав контракт, я прийшла до нього, щоб знищити нашу фіктивну угоду, умови якої були жахливі. Але він сказав: «Ні, вона справжня». А це був дуже поганий контракт. Я подала позов на нього, щоб його розірвати, і три роки пішло на очікування дати суду. Під час цих років я не могла записуватися і виступати. Потім у 1993 французький суд присудив мені майстер-копії моїх записів, які цей чоловік зробив зі мною. І після цієї ситуації я змогла записуватися далі. Навіть незважаючи на те, що я ніколи не отримувала роялті з альбомів, які зробила з ним, – а вони були доволі успішними, – я мала майстер-копії. І стала своїм власним продюсером. Це була погана ситуація, яка закінчилася добре. Кожен важкий момент навчав мене, як вижити.

Знаходився якийсь інший шлях…

Так, це правда. Це те, що я кажу молодим людям. Якщо щось погане стається, воно приходить для чогось, і воно допомагає тобі формувати твій характер, вчитися, чого не потрібно робити для майбутнього. Отож, якщо молода людина концентрується на поганих речах, вона не побачить світу у доброму світлі. Тому я стараюся не пам’ятати нічого негативного.

Чи можна вас попросити про невеличке позитивне побажання для читачів і слухачів Old Fashioned
Radio?

Я би побажала усім слухачам цієї чудової радіостанції Old Fashioned Radio з Києва, щоб вони відчули, що музика стала благословенням для їхнього духу, для душі. Щоб вони знаходили музику, – не важливо, яку саме музику, – що була б цілющим фактором для них. І я би побажала також усіх позитивних благословінь у їхніх життях!

2018 р., Дніпро